Влітку, пам’ятаю, дивували мене машини, одіті в шиповану гуму. “Що це, чому так? — думалося мені. – Як це розуміти? Це від лінощів? Від безгрошів’я? Від сумніву у нашому теплому літі та від постійного очікування достатньо охолоджених опадів? Або ж це особлива форма шику, марнотратства? Дивіться, мовляв, який я крутий: мені не шкода якихось там шипів! Така собі зимова всесезонність виходить. Але для себе я так і не вирішив, чому люди нехтують власною безпекою. І не лише, до речі, своєю, а й моєю, і “того хлопця”…
І ось прийшла зима. Прийшла, як завжди, несподівано, відразу поколошмативши купу літньоколісних автомобілів. Уявляю, як тріумфували “всесезонники”, цокаючи рідкісними шипами повз багатоденні черги в шиномонтаж! Мабуть, це був єдиний момент, коли я був готовий зрозуміти політику беззмінних зимових шин. Але через тиждень лихоманка шиномонтажна закінчилася, і піт-стопи припинилися. Можна було сміливо констатувати: зимовий сезон настав. І що ж? Я став помічати навколо величезну кількість автомобілів, які продовжують як ні в чому не бувало їздити на літніх колесах! Звичайно, сучасні автомобілі з “антиблокуваннями” та “стабілізаціями” можуть досить впевнено пересуватися і в умовах недостатнього зчеплення коліс з дорогою, проте чомусь “всесезонні” машини — це, насамперед, недорогі вітчизняні машини та найрозбюджетніші — і, звичайно, далеко не нові! – іномарки. І знову наша “з тим хлопцем” безпека під загрозою. Зауважте: на машинах дорожче “абееси” і “ееспе” доповнилися новенькими шпильками.
Може усе це нормально, і я просто надміру безпечний? Може, просто потрібно бути простішим і розраховувати на себе, на власні шини і власну страховку? Це розумно, але… Все ж якось боязко. Адже жодне власне добре розвинене почуття відповідальності не компенсує наслідків чужої безвідповідальності.
І тому я навряд чи можу примиритися з літніми колесами взимку і з зимовими — влітку. А вже зрозуміти та осмислити всесезонність не зможу ніколи.